Історія закладу

На березі лівім ріки славнозвісної,
Що зветься могутнім і сивим Дніпром,
Розкинулись луки, долини міжлісії,
А берег давно вже заріс дубняком.

Краса мальовнича в заплавах дніпрових
А вище поля колосяться, шумлять.
Між річкою й полем село потопає...
Про нього і хочу я вам розказати.

Історія звісна - як всі поселення,
З'явилось воно ще за давніх часів.
Зазнало і горя, і злиднів безмежно,
Як берег безмежний дніпрових лісів.

Так поетично змальовано місце, де розташоване село Курилівка. А звернувшись до історичних джерел, зокрема, творів Д.Яворницького, читаємо: "...тоді українці, пере­бравшись через р.Оріль, зайняли тут на 30 верст на схід її луки, завели хутори і поселення, між іншим, с.Курилівку, засновану запорожцями."

Сотник китайгородський Павло Єфремович Семенов сотникував впродовж  40-60-х років ХVIII ст. Носив звання бунчукового товариша, згодом став полковником. Саме йому Д.Яворницький ставить у заслугу факт заснування села Курилівка у 1742 році на землях Війська Запорізького Низового. Саме на цих землях знаходилася сторожовий козацький зимівник.

Заможні козаки, власники стад і табунів, отримуючи в коші дозвіл на право зайняття землі, засновували хутори, невеликі поселення. Як свідчать народні перекази, саме такий зимівник козака Курила від цього нібито і назва населеного пункту Курилівка був заснована на території нинішнього селища.

В зв'язку зі щорічним затопленням земель жителі цього села змушені були перебратися в села Єлизаветівку та Петриківку. 42 двори переселенців стали називатися Курилівським висілком.

В селі Бригадирівці (сучасному с.Єлизаветівка) церква Покрови Богородиці існувала вже 1756 року, що видно з напису на дзвоні; водночас існувала й церква Георгія Побідоносця в Курилівці, та оскільки вони стояли серед піщаних кучугур, запорізький кіш вирішив їх перевести в інше місце. Тоді певна частина парафіян також перейшла в нове село.

Саме того часу Старокодацьке духовне правління із жителями звертається до Київського митрополита Гавриїла за дозволом на будівництво нової церкви. Результатом цих клопотань стало зведення у Петриківці нової церкви у 1772 році.

Історичні джерела свідчать: в селі було 2 вітряних млини, одна маслобійня, 4 кузні та 2 церковноприходські школи.

У 1775 році Катерина II підписує Указ про скасування Запорізької Січі. Після укладання Кучюк-Кайнарджийського мирного договору Запорізька Січ як захисна сила втратила своє значення, і переважна більшість козаків змушена була повернутися до мирного життя.

У 1802 році було утворено Катеринославську губернію, в «Історії запорізьких козаків» Д.Яворницький повідомляє, що село Курилівка розташоване за 48 верст від Новомосковська і число дворів сягає 97.

До 1895 року в селі зовсім не було школи, налічувало ж воно вже до 200 дворів. Письменних було 5-8 чоловік, підписати своє прізвище могли лише 20-25 чоловік.

В сусідній Єлизаветівці була церковнопара­фіяльна школа, це вона стала волосним центром, але з Курилівки там навчалося лише 5 учнів сільських багатіїв.

В 1894 році на сільській сходці громада вирішила побудувати школу, і вже в 1895 році вона набирає перших учнів.

У будівництві школи брали участь всі жителі села. Стіни цієї школи були глиняні, дах з очерету, опалювалась вона соломою. Розташована школа була в центрі сучасної  Курилівки.

У сімейному архіві родини Степанченко, які мешкають у селищі по вулиці Жовтневій було знайдено фото 30-х років. За спогадами старожилів, на ньому зображенабудівля саме цієї школи.

Навчання в ній розпочалося в листопаді 1896 року. Вчителем був Чернявський Лаврентій Глібович - син поміщика з Бабайківської волості. Набрали учнів до 1 класу, і зараховано їх було 15-20 чоловік. Навчання було не обов'язковим, до того ж, селяни більше думали про хліб, ніж про освіту. Діти селян пасли худобу і виконували різні роботи по господарству.

У 1 класі діти вчилися писати, читати, вивчали Закон Божий, який викладався сільським священиком. У 1897 році в школі було вже 2 класи, а ще через рік – три. Всього в школі було 4 класи, і діти навчалися ще й в сусідній хаті, бо бракувало місця.

В травні 1900р. 5 учнів здали екзамени і закінчили початкову школу.

До школи спочатку приймали дітей віком 13-14 років, згодом - 10-ти років. В ній діти навчалися до 1910 року, до збудування нової школи.

В 1909 році за рішенням губернського земства в селі Курилівці розпочалося будівництво нової школи. Були заготовлені всі необхідні будівельні матеріали (цегла, ліс, покрівля), і навесні 1910 року почалося спорудження нової будівлі. До осені будівельні роботи було завершено. До цієї школи зарахували приблизно 70 - 80 учнів, і з кожним роком їх кількість збільшувалась.

Школа була забезпечена всіма необхідними навчальними посібниками. Замість парт столи, учні сиділи на довгих лавах. За кожним столом сиділи 4 учні. Крімарифметики, читання і письма, діти вивчали історію, географію і російську мову. Спочатку в школі викладав 1 учитель, а в 1910 році – 3. Перевіряти школу приїжджав інспектор через кожні 3 місяці. По закінченні школи видавались свідоцтва, а учням, які вчились краще — похвальні листи і подарунки. Дисципліна в школі була суворою, за найменшу провину учнів били.

У 1910 році в школі була 1 класна кімната, учительська і квартира для вчителів. Згодом кількість кімнат була збільшена до 3.

Навчання в цій школі відбувалося до 1917 року, а з 1919 – після дворічної перерви у зв'язку з бурхливими революційними подіями було відновлено.

Безпосередньо в період 1918-1919рр. у селі працювали лікнепи. В цей час більшовицька влада, намагаючись схилити переважну кількість населення України на свою сторону, починає проводити політику українізації. Цим пояснюється поява україномовних видань, викладання в навчальних закладах відбувалося українською мовою.

25 липня 1930р. виходить Постанова ЦК ВКП(б) "Про загальне обов'язкове навчання". У зв'язку з цим з 1934р. навчання стає семирічне. При школі весь часфункціонував лікнеп. Його функції полягали у залученні неписьменних селян до навчання, відкритті хат-читалень.

Як згадують старожили села, в середині 30-х років у школі було обладнано фізичний і хімічний кабінети. За відсутністю необхідної кількості класних кімнат (на цей час в школі уже навчається 220-240 учнів) навчання проводилось і в хаті, що була поблизу школи.

Кінець 30-х років був досить складним періодом в історії української освіти. 20 квітня 1938 року виходить славнозвісна Постанова "Про обов'язкове вивченняросійської мови в школах України з неросійською мовою викладання". Це призвело до насильницької русифікації україномовного населення, оскільки національна мова набула статусу другорозрядних. Трагічні наслідки мали і масові репресії проти української інтелігенції, незаконні арешти. За даними останніх років, на кінець 30-х років було знищено понад 270 письменників, діячів культури України, яких офіційна влада незаконно звинуватила у антидержавній діяльності.

На жаль, подібні акції мали місце і на периферії. Це призвело до втрати школою професіонально підготовле­них вчителів, відданих своїй справі.

Позитивним у тодішній системі виховання і навчання у школі було прищеплення учням почуття патріотизму, відповідальності, колективізму. Головним чинником у цьому русі було створення піонерських організацій.

В Курилівській школі піонерська організація заснована в 1927 році. Як пригадувала колишня піонерка Курилівської школи, а згодом - учитель Лантух Катерина Єпіфановна: «На той час школа була початковою». До 1927 року в школі працювали ще ті вчителі, які навчали дітей і при царській владі. А вже у 1927р у школу були направлені випускники робфаків та спеціальних навчальних закладів, створених після Декрету радянської влади про загальну обов'язкову чотирирічну освіту. Старшою вожатою на той час була Харченко (на жаль, ім`я та по батькові дізнатись не пощастило). В жовтні 1927 р в школі з'явилися перші піонери. Галстуків в той час не носили. Зустрічаючись, піонери вітали один одного: "Ми - зміна. Будь готов!" У відповідь лунало:"3авжди напоготові!" Піонери брали активну участь у ліквідації неписемності серед односельців: ходили по хатах, навчаючи селян читати та писати. Всього в піонерській організації в 1927-1928н.р. було 20 - 25 піонерів.

Як пригадувала колишня вчителька Назаренко Галина Іванівна: «Починаючи з 1932 року, Курилівська школа стає семирічною. Старшим вожатим в цей час працював Заманський Ю. По класах були організовані піонерські загони.»

З 1938н.р. по 1941н.р. старшим вожатим в Курильській семирічній школі працював Закревський Віталій Іванович. В цей час уже була створена піонерська дружина.Збори піонерів приурочувались до святкових революційних дат. Між піонерськими ланками проходили змагання за стовідсоткову успішність. Ланці-переможцю в кінці тижня вручали перехідний прапор.

Велика увага приділялась розвиткові художньої самодіяльності. Піонери брали участь в концертах, виступали в клубі перед односельцями.

Кожен піонер в цей час уже носив червоний галстук з зажимом. Піонерів-відмінників нагороджували інструментами або фотографували.

В цей час дуже активно проходила антирелігійна пропаганда. Піонери слідкували за тими, хто ходив до церкви, ходили по хатах курилівчан з метою виявлення там ікон та Біблії.

Як пригадувала колишня піонерка, а згодом учителька Курилівської школи Лантух Катерина Єпіфанівна: «Піонерам-активістам видавали шкільну форму захисного кольору, і до цієї форми піонерський галстук, яких у продажу не було».

В червні 1941 року велике лихо прийшло на нашу землю: почалася Велика Вітчизняна війна. Навчання в школі було перерване. В шкільному приміщенні знаходились німецькі частини, згодом склад зерна, потім штаб.

Німецькі загарбники знищили обладнання хімічного і фізичного кабінетів, бібліотеку, історичні і географічні карти, потрощили меблі. Після визволення села у вересні 1943 року навчання в школі було відновлено. За порівняно короткий час була відтворена матеріальна база школи.

До 1952 року в школі працювало 7 класів, а з 1952-1953 рр. школа стає середньою.

В 1954-1955 н.р. було випущено вперше учнів 10 класу. З 1954 року в школі працювали майстерні з обробки металу та дерева, в яких учні набували практичних навичок в обробці металу і дерева. В 1959-1960 н.р. в шкільну програму було введено виробниче навчання, а з 1960-1961 н.р. Курилівська середня школа сталаодинадцятирічною політехнічною школою. Обов'язковим навчанням стало восьмирічне.

З 1958 року в школі було створено учнівську навчально-виробничу бригаду, яка працювала протягом  багатьох років. (Дані відомості отримані від старожилів Курилівки Кучер В., Сіданченко Л.І., Дружини В.М.)

Протягом  1952-1954 н.р. директором школи працював Нежумиря С.Ю., а його заступником Сіданченко К.Є.

В цей час піонерська дружина налічує 130 учнів, і носить вона ім’я Уляни Громової (з 1945 року). Піонери брали активну участь у житті колгоспу: допомагали узбиранні врожаю, прополювали грядки, працювали у сільському клубі.

В піонерській дружині ім. У.Громової в 1956-1957 н.р. налічувалося 156 учнів. Чотири рази на рік проводилися загальношкільні піонерські збори.

В цей час в школі функціонують гуртки: хоровий, танцювальний, радіотехнічний, літературний, географічний, духовий оркестр.

В школі заведена добра традиція: щороку на початку нового навчального року старшокласники радо вітають у стінах школи першокласників.

У 1956-1960 н.р. школу очолювала Комендант Віра Михайлівна. В цей час працювати в школі починають вчителі, які стали засновниками цілих учительських династій: Лантух Катерина Єпіфановна, Погрібний Петро Павлович.

1963 рік став переломним в історії існування Курилівської середньої загальноосвітньої школи, оскільки було збудовано нове трьохповерхове приміщення, яке сталогордістю курилівчан. У зв'язку з переселенням села Паньківка відбулося об'єднання Паньківської та Курилівської шкіл. За даними журналу реєстрації видачі свідоцтв Паньківської школи, за час її існування було випущено 386 учнів.

В цей час школу очолював Бойко Василь Васильович. Учнівський колектив налічував майже 600 чоловік. В школі працювали виробничі майстерні, багаточисленні гуртки: музичний, зокрема, було 2 духових оркестри, танцювальний, літературний, хімічний.

Окремо хотілося б назвати прізвище директора школи Вергуна Якова Пантелеймоновича, майора запасу танкових військ, який за видатні військові заслуги бувнагороджений орденами О.Невського, Вітчизняної війни І та II ст., двома орденами Червоної зірки, орденом "Знак пошани", а Указом Президії Верховної Ради УРСР від 22 лютого 1944 року йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Уроки цієї людини були патріотичними, змістовними, бо, розповідаючи про минуле, Яків Пантелеймонович спирався і на власний життєвий досвід.

З 1970 по 1981 н.р. школу очолював Грицан Михайло Дмитрович. В цей час у школі працював дружний, висококваліфікований колектив учителів, серед яких колишні учні з вдячністю називають учителя фізики Скрипніченко Василя Борисовича, учителя математики Осипову Олександру Юхимівну, завуча Сірко Тамару Матвіївну.

В 1981 році школу очолила Менік Марія Захарівна, а в 1985 році директором школи було призначено Остроуха Анатолій Микитович, який працював на цій посаді до 1992 року.

Протягом останнього десятиріччя ХХ століття школу очолювали: Квашин Валерій Володимирович, Головата Світлана Анатоліївна, Козоріг Костянтин Іванович. З 2000 до 2014 року директором  школи була Нерознак Наталія Віталіївна. З 2014 року призначена директором Курилівської середньої загальноосвітньої школи Головата Світлана Анатоліївна.

На рахунку досягнень педагогічного колективу Курилівської середньої загальноосвітньої школи немало творчих здобутків і перемог. Чимало учнів, а саме 37, закінчили школу з відзнаками: із золотою медаллю - 22 учня, зі срібною - 15 учнів.

Активну участь беруть учні школи у різноманітних районних та обласних конкурсах, займаючи призові місця. Зокрема, ми вибороли І місце на районному конкурсі квітів, яке проходило під девізом "Яка краса: відродження країни". У жовтні 2012 року учні 8 класу завоювали І місце на обласному екологічному конкурсі, яке проводилось на базі обласної станції юних натуралістів під девізом "Сова вухата - птах року 2012".

Доброю традицією в школі є зустрічі із ветеранами Великої Вітчизняної війни, ветеранами праці.

Чимало добрих цікавих справ проводяться учнями школи спільно із козаками Протовчанської паланки. Це і екскурсії по Придніпров'ю, і велоподорожі по заповіднихмісцях Петриківщини, і збирання цікавих фактів із історії козачини.

Життя школи не стоїть на місці, бо саме існування школи спрямоване у майбутнє. Школа живе, функціонує, і далі буде працювати, бо має певні плани і перспективи.

Курилівська школа - привітна і світла,
Домівкою рідною стане для вас.
Бажаємо щиро, і далі щоб квітла!
Говоримо це ми без зайвих прикрас.